The winning entry has been announced in this pair.There were 3 entries submitted in this pair during the submission phase. The winning entry was determined based on finals round voting by peers.Competition in this pair is now closed. |
…Здалеку, в лісовому коридорі, воно з’явилось веселе та ошатне, сяюче чистою та рівною жовтизною. Я підійшов ближче: це було занедбане поле, здавна не оране та не сіяне, і тепер густо заросле якимись невисокими рослинами-кущиками. Раптом від них повіяло приємним гіркувато-квітковим ароматом. «Та це ж суріпиця, - згадав я колись читаний ботанічний атлас, - щось на кшталт бур’яну…» Свіжий вітер пробіг над живим килимом, усе поле заграло та запереливалось золотавими хвилями, що докочувалися до затіненої сонцем стіни лісу, утворюючи дивовижний контраст темно-зеленого та яскраво-жовтого. «Мов коштовна чаша в малахітовій оправі» - промайнуло порівняння. Високо в спекотному червневому небі зависав шуліка. Спека віщувала грозу. Над західною частиною горизонту вже темніла величезна хмара, набухаючи дощем. І лише у зеніті нерівні краї хмар, що хутко зміщувалися сліпуче виблискували розплавленим сріблом, виділяючи нестерпне світло. Вітер посилювався, усе суцвіття суріпиці швидко розгойдувалося, ніби виконуючи якийсь екзотичний танець. Дзвеніла, пристрасно й не припиняючи, безліч невидимих оку жайворонків. Мов перед грозою співали і квіти, і ліс, і це далеке від людських поселень поле. Але ось теплі сірі грудочки впали звідкись із неба і повисли над кущиками золотавої суріпиці. Деякі жайворонки вились над самісіньким полем, пурхаючи з квітки на квітку й наповнюючи окраїну пилянням, що ніяк не змовкне. Інші, часто тріпочучи крильцями, підіймались вертикально й зависали метрах в чотирьох-п’яти над землею й так само гучно прославляли життя. Передгрозові хмари нагромаджувались по всьому небі, де-не-де синяво-рожеві, ніби розпечені зсередини, і я побачив, що над лісом залишилось лише невеличке блакитне вікно, з якого прямим широким водоспадом проривалося до землі проміння, заливаючи теплим м’яким світлом усе літнє пахуче цвітіння. А у напруженому, наповненому електроенергією повітрі беззвучно бушувала метелиця з літаючого навколо осикового пуху. Але ось десь оглушливо вдарив грім, і перші великі краплі дощу шумно хльоснули по золоту квітів суріпиці. В ту мить, коли почалася злива, раптом здалося, що вся жива природа вільно і полегшено зітхнула, що усі дерева, рослини, птахи і звірі зраділи блискучому, сполошному, зітканому з товстих водяних струменів, дощу. До нитки промоклий, один серед затуманеного і раптово притихлого, нібито придавленого стихією поля, я також мовчки насолоджувався п’янким щастям людини, котрій один, від сили два рази в рік дано побачити й відчути прекрасне замішання в природі. | Entry #16975 — Discuss 0 — Variant: Not specified Winner
|
... Здалеку, в лісовому коридорі, воно здалося веселе і ошатне, сяюче незвичайно чистою і рівною жовтизною. Я підійшов ближче: це було занедбане поле, давно не підняте і не сіяне, і тепер густо заросле якимись невисокими рослинами-кущиками. Від них раптом повіяло приємним гіркувато-квітковим ароматом. «Та це сурепка, - згадав я колись прочитаний ботанічний атлас, - щось подібне бур'яну ...». Свіжий вітер пробіг над живим килимом, все поле заграло і запереливалося золотистими хвилями, які докочувалися до затіненої сонцем стіни лісу, утворюючи дивовижний контраст темно-зеленого і яскраво-жовтого. «Ніби дорогоцінна чаша в малахітовій оправі» - промайнуло порівняння. Високо в спекотному червневому небі ширяв шуліка. Спека віщувала грозу. Над західною частиною горизонту вже темніла величезна хмара, набухаючи дощем. І тільки в зеніті нерівні, швидко зміщувані краї хмар сліпуче виблискували розплавленим сріблом, виділяючи нестерпне світло. Вітер посилювався, все суцвіття сурепки швидко розгойдувалися, ніби виконуючи якийсь екзотичний танець. Дзвеніло, пристрасно і не перестаючи, безліч невидимих оку жайворонків. Ніби перед грозою співали і квіти, і ліс, і це далеке від людських селищ поле. Але ось теплі сірі грудочки впали звідкись з неба і зависли над кущиками золотистої сурепки. Деякі жайворонки вилися над самим полем, перепурхуючи від квітки до квітки і наповнюючи околицю непринишкуючим напилюванням. Інші, часто тремтячи крильцями, піднімалися вертикально і повисали в метрах чотирьох-п'яти над землею і так само голосно славили життя. Передгрозові хмари громадилися по всьому небу, подекуди синяво-рожеві, ніби розпечені зсередини, і я побачив, що над лісом залишилося лише невелике голубувате вікно, з якого прямим широким водоспадом проривалися до землі промені, заливаючи теплим м'яким світлом все літнє пахуче цвітіння. А в напруженому, наповненому електрикою повітрі беззвучно лютувала заметіль з літака навколо осикового пуху. Але от десь оглушливо вдарив грім, і перші великі краплі дощу шумно плескнули по золоту квітів сурепки. У ту мить, коли прийшла злива, раптом здалося, що вся жива природа вільно і полегшено зітхнула, що всі дерева, рослини, птахи і звірі зраділи блискучому, сполоханому, зітканому з товстих водяних струменів, дощу. До нитки промоклий, один серед затуманеного і раптом притихлого, немов би придавленого стихією поля, я також мовчки насолоджувався п'янким щастям людини, якій один, від сили два рази на рік дано побачити і відчути прекрасне сум'яття в природі. | Entry #18964 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|
... Здалеку, в лісовому коридорі, воно здалося веселе і ошатне, сяюче незвичайно чистою і рівною жовтизною. Я підійшов ближче: це було занедбане поле, давно не підняте і не сіяне, і тепер густо заросле якимись невисокими рослинами-кущиками. Від них раптом повіяло приємним гіркувато-квітковим ароматом. «Та це сурепка, - згадав я колись читала ботанічний атлас, - щось подібне бур'яну ...». Свіжий вітер пробіг над живим килимом, все поле заграло і заперелівалось золотистими хвилями, які докочувалися до затіненій сонцем стіни лісу, утворюючи дивовижний контраст темно-зеленого і яскраво-жовтого. «Ніби дорогоцінна чаша в малахітовою оправі» - промайнуло порівняння. Високо в спекотному червневому небі ширяв шуліка. Спека віщувала грозу. Над західною частиною горизонту вже темніла величезна хмара, набухаючи дощем. І тільки в зеніті нерівні, швидко зміщуються краю хмар сліпуче виблискували розплавленим сріблом, виділяючи нестерпний світло. Вітер посилювався, все суцвіття сурепки швидко розгойдувалися, ніби виконуючи якийсь екзотичний танець. Дзвеніло, пристрасно і не перестаючи, безліч невидимих оку жайворонків. Ніби перед грозою співали і квіти, і ліс, і це далеке від людських селищ поле. Але ось теплі сірі грудочки впали звідкись з неба і зависли над кущиками золотистої сурепки. Деякі жайворонки вилися над самим полем, перепархівая від квітки до квітки і наповнюючи околицю неумолчний пилением. Інші, часто тремтячи крильцями, піднімалися вертикально і зависали метрах в чотирьох-п'яти над землею і також голосно славили життя. Передгрозова хмари громадилися по всьому небу, подекуди синяво-рожеві, ніби розпечені зсередини, і я побачив, що над лісом залишилося лише невелике голубувате вікно, з якого прямим широким водоспадом проривалися до землі промені, заливаючи теплим м'яким світлом все літнє пахуче цвітіння. А в напруженому, наповненому електрикою повітрі беззвучно лютувала заметіль з літака навколо осикового пуху. Але от десь оглушливо вдарив грім, і перші великі краплі дощу шумно хлестанул по золоту квітів сурепки. У ту мить, коли прийшов злива, раптом здалося, що вся жива природа вільно і полегшено зітхнула, що всі дерева, рослини, птахи і звірі зраділи блискучому, сполошний, зітканій з товстих водяних струменів, дощу. До нитки промоклий, один серед затуманеного і раптом притихлого, немов би придавленого стихією поля, я також мовчки насолоджувався п'янким щастям людини, якій один, від сили два рази на рік дано побачити і відчути прекрасне сум'яття в природі. | Entry #17437 — Discuss 0 — Variant: Not specified
|